Лекція №20. л/с “Повітряно – крапельні інфекції”

План лекції:

1. Дифтерія

2.Кашлюк, пара кашлюк.

3. Кір, краснуха, скарлатина.

1. Крапельні бактеріальні інфекції

Дифтерія

Витяг з наказу № 354 від 09.07.2004 р. « Про затвердження Протоколів діагностики та лікування інфекційних хвороб у дітей».

ПРОТОКОЛ

ДІАГНОСТИКИ  ТА  ЛІКУВАННЯ  ДИФТЕРІЇ У ДІТЕЙ

Дифтерія – гостре інфекційне захворювання, яке викликається паличкою Леффлера та характеризується утворенням фібринозних нальотів у місці інвазії збудника, найчастіше на слизових оболонках ротоглотки та дихальних шляхів, загальною інтоксикацією, ураженням серцево-судинної, нервової систем та нирок.

ДІАГНОСТИЧНІ КРИТЕРІЇ:

КЛІНІЧНІ:

Клінічні прояви залежать від клінічної форми дифтерії по тяжкості  та локалізації;

Дифтерія мигдаликів легкого ступеня тяжкості:

початок гострий;

температура тіла нормальна, або субфебрильна, триває 1-2 дні;

збільшення мигдаликів рівномірне кулясте;

гіперемія слизової оболонки мигдаликів із ціанотичним відтінком;

наліт фібринозного або частково  фібринозного характеру – (еластична плівка, щільно поєднана з поверхнею мигдаликів, не розтирається між шпателями, зберігає форму у воді) знімається важко або без труднощів, поверхня слизової оболонки ротоглотки після зняття нальоту кровоточить або не кровоточить, розміщений на одному або обох мигдаликах у вигляді острівців білувато-сірого, або білого кольору;

може бути наліт, розміщений на мигдаликах гнійного характеру;

біль у горлі незначний;

регіонарний підщелепний лімфаденіт;

головний біль, слабкість, кволість;

епідеміологічні дані – контакт з хворим на дифтерію дорослим, або дитиною, порушення календаря щеплень проти дифтерії.  

Дифтерія мигдаликів середньотяжка:

гострий початок;

температура тіла фебрильна, субфебрильна, триває 2-3 дні;

біль у горлі помірний, нерідко не відповідає характеру і поширеності процесу;

збільшення піднебінних мигдаликів рівномірне кулясте;

гіперемія слизової оболонки ротоглотки здебільшого із ціанотичним відтінком;

наліт плівчастий, фібринозного характеру, щільний, блискучий, сіруватого кольору, розміщений на одному, або обох мигдаликах у вигляді острівців або суцільної плівки, важко знімається, оголюючи поверхню, що кровоточить, нерідко виходить за межі мигдаликів;

набряк мигдаликів, слизових оболонок ротоглотки, який значно вираженіший у порівнянні із місцевою гіперемією;

регіонарний підщелепний, або шийний лімфаденіт;

головний біль, слабкість, кволість, зниження апетиту, нудота, одноразова блювота;

блідість шкіри;

тахікардія;

епідеміологічні дані – контакт з хворим на дифтерію, порушення календаря щеплень проти дифтерії.

Дифтерія мигдаликів тяжка:

гострий початок;

температура тіла гектична, фебрильна в перші години захворювання, у подальшому субфебрильна або нормальна на фоні погіршення загального стану;

головний біль, слабкість, кволість, ломота в м”язах та суглобах, порушення сну, знижений або відсутній апетит, повторна блювота;

біль у животі;

біль у горлі помірний, відчуття клубка у горлі, утруднене ковтання;

блідість шкіри, периоральний ціаноз;

різко виражений набряк мигдаликів та м”яких тканин ротоглотки дифузного характеру;

наліт фібринозного характеру, плівчастий, щільний, сірувато-білого або брудно-сірого кольору, не знімається шпателем, поверхня слизової під ним кровоточить, розміщений на мигдаликах та за їхніми межами – на піднебінних дужках, язичку, м”якому та твердому піднебінні, бічній та задній поверхні горла;

гіперемія слизової оболонки ротоглотки із ціанотичним відтінком;

регіонарний підщелепний та шийний лімфаденіт;

запах з рота солодко-гнильний, приторний;

набряк підшкірно-жирової клітковини шиї різного поширення (від підщелепної ділянки до грудей, обмежений або поширений, однобічний або симетричний);

геморагії на слизовій оболонці твердого та м”якого піднебіння;

ранні ускладнення.  

Гіпертоксична форма дифтерії мигдаликів:

дуже гострий початок;

біль в горлі при ковтанні;

біль в ділянці шиї;

біль при відкриванні рота;

біль при пальпації лімфатичних вузлів;

температура тіла гектична;

прогресуюча слабкість, млявість, запаморочення, нудота, багаторазове блювання, анорексія;

набряк мигдаликів та супутніх слизових оболонок ротоглотки різко виражений;

гіперемія ротоглотки із ціанотичним відтінком;

регіонарний підщелепний, шийний лімфаденіт;

наліт на піднебінних мигдаликах плівчастий, фібринозний.

Ларингеальна дифтерія (дифтерійний ларинготрахе.т, дифтерійний круп):

початок поступовий;

температура тіла субфебрильна;

осиплість голосу в перші години (добу) хвороби, потім – афонія;

кашель спочатку гучний, грубий, гавкаючий, потім – беззвучний;

швидке наростання симптомів дихальної недостатності;

у розпал хвороби характерне утруднення дихання під час вдиху, шумне дихання з подовженим вдихом, за участю допоміжної мускулатури;

характерна стадійність – катаральна стадія – стенотична – асфіктична;

в асфіктичній стадії – серцеві тони приглушені, пульс частий, аритмія; сплутанна свідомість, непритомнімть, судоми.

під час ларингоскопії – набряк, гіперемія слизової оболонки, сіруваті плівки в гортані та на істинних голосових зв’язках, при поширеному крупі плівки в трахеї та бронхах;

часте поєднання із дифтерією мигдаликів та назофарингеальною дифтерією.

Назофарингеальна дифтерія (дифтерійний назофарингіт, дифтерійний фарингіт):

утруднення носового дихання;

гугнявість  голосу;

біль  в горлі з іррадіацією у вуха;

виділення з носу сукровично-гнійні;

відсутнє видиме запалення  у  порожнині  носа;

при  задній риноскопії набряк та помірна гіперемія слизової оболонки глоткового мигдалика і (або) на його поверхні фібринозних плівки;

“списоподібний” наліт, який сповзає по задній стінці глотки;

регіонарний (задньошийний) лімфаденіт;

прояви загальної інтоксикації помірні або значні (млявість, блідість, анорексія, підвищення температури).

Дифтерія переднього відділу носа:

утруднення носового дихання і  смоктання у дітей першого року життя з невеликим слизовим, серозно-слизистим або кров”янисто-гнійним виділенням;

подразненням шкіри біля отворів носу з екскоріаціями та  тріщинами;

температура тіла субфебрильна, рідко фебрильна;

в”ялий тривалий затяжний перебіг;

під час риноскопії – типові фібринозні дифтеритичні нальоти  на  перегородці  носа а іноді поверхневі ерозії, можуть бути на раковинах,  дні носу, у навколоносових пазухах; 

починається з ураження  однієї  половини  носа, потім процес переходить на другу половину носа;

набряки у ділянці перенісся, щік, під очима – при тяжкій формі.

Дифтерія іншої локалізації: 

відноситься ураження очей, вух, пошкодженої шкіри, зовнішніх статевих органів, травного каналу (стравоходу, шлунку);

частіше комбінується з дифтерією ротоглотки,  гортані,  носа;

характерні типові місцеві зміни – фібринозний наліт, під яким у разі його зняття виявляється кровоточива поверхня;

регіонарний лімфаденіт;

набряк навколишньої підшкірної клітковини;

токсикоз незначно виражений.

Комбінована форма:

найчастіше зустрічається дифтерія мигдаликів і дифтерійний фарингіт;

дифтерія мигдаликів і переднього відділу носа;

дифтерія мигдаликів і ларингеальна дифтерія;

швидке наростання клінічних симптомів та їхня динаміка;

токсикоз значно виражений;

поліморфізм клінічних проявів.

Диагностика
Лабораторна діагностика:
– загальний аналіз крові (лейкоцитоз, нейтрофільоз, зсув формули вліво, прискорення ШЗЕ);
– загальний аналіз сечі (протеїнурія, циліндрурія, можлива мікрогематурія, підвищена питома вага);
– бактеріоскопія секрету ротоглотки і носових ходів (наявність або відсутність бактерій морфологічно подібних до коринебактерій дифтерії);
– бактеріологічна діагностика слизу з ротоглотки, з носа та інших місць ураження (виділення культури коринебактерій дифтерії та визначення її токсигенних властивостей);
Лечение
Госпіталізації підлягають усі хворі залежно від ступеня тяжкості захворювання до боксованого або реанімаційного відділення інфекційного стаціонару.
Дієтотерапія
Дієта – вітамінізована, калорійна, щадно оброблена їжа.
Етіотропна терапія
Введення антитоксичної протидифтерійної сироватки (ПДС), доза та кратність введення залежить від ступеня тяжкості та клінічної форми дифтерії.

Тяжкість стануПерша доза сироватки (в тис. МО)
Легка форма дифтерії20 000 –  40 000
Середньотяжка форма дифтерії50 000 – 80 000
Тяжка форма дифтерії90 000 – 120 000
Дуже тяжка форма дифтерії (ІТШ, ДВЗ – синдром)120 000 –  150 000

Після встановлення діагнозу дифтерії чи вірогідній підозрі на неї ПДС вводять у перші дві години після госпіталізації. ПДС не вводять хворим, у яких діагноз дифтерії встановлений після 7-го дня захворювання і відсутні симптоми інтоксикації та нашарування на мигдаликах. ПДС вводять тільки після постановки внутрішньошкіряної, підшкірної проб).
При легкій формі дифтерії всю дозу ПДС, яка становить від 10 до 20-30 тис. МО, вводять одноразово. Повторне введення сироватки в дозі 10-20 тис. МО можливе при збереженні через добу симптомів інтоксикації та збереженні чи поширенні нашарувань на мигдаликах. При легкій формі в умовах стаціонару, коли встановлення діагнозу дифтерії викликає труднощі, можливе спостереження за хворим протягом 
8-24 годин до остаточного встановлення діагнозу без введення ПДС.
При середньотяжкій формі дифтерії перша доза ПДС становить від 20 до 40-50 тис. МО, через 24 години за необхідності вводять повторну дозу, яка становить 
20-30 тис. МО.
При тяжкій формі дифтерії курсова доза ПДС становить 60-70 тис. МО – 200-250 тис. МО. Перша доза має становити 2/3 курсової. В день госпіталізації вводять 
3/4 курсової дози. Кратність введення ПДС складає 12 годин, якщо вся доза сироватки вводилася внутрішньовенно інтервал становить 8 годин. Показане внутрішньовенне крапельне уведення сироватки. Половину розрахованої дози вводять внутрішньовенно, другу половину – внутрішньом’язово.
Антибактеріальна терапія
При легких формах: еритроміцин, рифампіцин перорально; при середньотяжких та тяжких – парентерально напівсинтетичні антибіотики пеніцилінового та цефалос- поринового ряду.
Інша терапія
– Антигістамінні препарати призначають при всіх формах дифтерії.
– Дезінтоксикаційну терапію проводять із застосуванням глюкозосольових та колоїдних розчинів при середньотяжкій та тяжкій формах з обліком добової потреби в рідині і патологічних витрат.
– Глюкокортикостероїди призначають при середньотяжкій формі у дозі 2-3 мг/кг за преднізолоном та тяжкій формі у дозі 10-20 мг/кг за преднізолоном;
– Місцева санація ротоглотки – полоскання та орошення ротоглотки дезін-фікуючими розчинами.
Ускладнення
– Дифтерійна кардіопатія;
– Міокардит.
– Ураження нервової системи:

  • Токсичний нефрозонефрит

Основою профілактики дифтерії є активна імунізація. Для імунізації застосовують адсорбовану кашлюково – дифтерійно – правцеву (АКДП) вакцину, адсорбований дифтерійно – правцевий анатоксин зі зменшеним вмістом антигенів (АДП – М). Вакцинацію призначають  дітям у віці 3 міс, які не мають протипоказань до введення вакцини. Курс вакцинації складається з трьох внутрішньом’язових ін’єкцій  препарату в дозі 0,5 мл з інтервалом 30 днів між вакцинаціями. Щеплення АКДП – вакциною проводять одночасно з вакцинацією проти поліомієліту.  Першу ревакцинацію АКДП – вакциною проводять одноразово в дозі 0,5 мл у 18 міс, другу – у віці 6 років АДП – анатоксином . Вакцинацію АДП анатоксином проводять дітям, що мають протипоказання до введення АКДП – вакцини, або дітям, що перенесли кашлюк.

При виявленні хворого – екстрене повідомлення до СЕС. Ізоляція хворого до негативного результату мазка з зіва і носа на ВL.

2.Кашлюк

Витяг з наказу № 354 від  09.07.2004                                                                                

Про затвердження Протоколів діагностики та лікування інфекційних хвороб у дітей

ПРОТОКОЛ

діагностики ТА  лікування Кашлюку У ДІТЕЙ

Кашлюк – гостре інфекційне захворювання з повітряно-крапельним механізмом передачі, яке викликається Bordetella pertussis, має циклічний затяжний перебіг, характерним симптомом якого є своєрідний спазматичний нападоподібний кашель.

ДІАГНОСТИЧНІ КРИТЕРІЇ:

КЛІНІЧНІ:

Інкубаційний період – від 3 до 15 днів;

Катаральний період – триває 6-14 днів;

сухий кашель;

незначні катаральні явища (риніт, фаринготрахеїт);

інтоксикаційний синдром не виражений, температура субфебрильна;

Період спазматичного кашлю – триває від 2 до 5 тижнів;

кашель посилюється, має пароксизмальний характер, супроводжується репризами;

напади кашлю можуть супроводжуватись блюванням, почервонінням шкіри обличчя, ціанозом;

у дітей першого року життя приступи кашлю можуть супроводжуватись апное;

блідість шкіри, погіршений апетит.

Критерії тяжкості:

Легка форма:

частота нападів кашлю – до 15 на добу, число репризів – до 5;

напади кашлю короткі;

загальне самопочуття хворого не порушується.

Середньотяжка форма:

частота нападів кашлю – до 25 на добу, число репризів – до 10;

напади кашлю тривалі;

часто наприкінці нападів виникає блювання;

загальне самопочуття помірно порушене.

Тяжка форма:

частота нападів кашлю – більше 25 на добу, число репризів – більше 10;

напади кашлю тривалі, майже завжди закінчуються блюванням крововиливами у шкіру, слизові оболонки, спостерігаються носові кровотечі, мимовільне сечовипускання, дефекація;

порушення самопочуття (порушення сну, відсутність апетиту);

наявність апное;

наявність ознак гіпоксії (блідість, ціаноз, тахікардія);

розвиток ускладнень.

ЛІКУВАННЯ

При всіх формах

1. Етіотропна терапія.

Всім хворим в перші 3 тижні від початку захворювання призначається еритроміцин або інші антибіотики з групи макролідів. Тривалість курсу – 14 днів (азитроміцину – 5 днів).

Препаратом другого ряду (при непереносимості макролідів): триметоприм-сульфаметоксазол (ТМП-СМЗ), ампіцилін, які призначаються тривалістю 14 днів.

Призначення етіотропної терапії у строках після 3 тижнів від початку захворювання вирішується індивідуально.

2.Режим – підтримання оптимального повітряного режиму (часті провітрювання, вологе прибирання). При легких та середньо-тяжких формах призначається тривале перебування на свіжому повітрі.

3.Дієта – добовий об’єм їжі зберігається, збільшується число годувань.

При тяжких формах:

аміназин 1-2,5 мг/кг/добу на 2-3 введення перед денним і нічним сном;

УСКЛАДНЕННЯ:

(лікування згідно відповідних протоколів лікування)

апное, пневмонія, ателектаз та емфізема легень, енцефалопатія, судомний синдром, затримка психічного розвитку.

Профілактика

Хворого ізолюють у стаціонарі чи вдома на 25 діб від початку захворювання. Контактні діти віком до 7 років підлягають ізоляції на 14 діб. Заключна дезінфекція в осередку інфекції не проводиться. Для специфічної активної планової профілактики використовують коклюшну вакцину (суспензія вбитих коклюшних паличок), яка входить до складу вакцини АКДП. Щеплення проводять із 3 – місячного віку по 0,5 мл препарату внутрішньом’язово тричі з інтервалом 30 днів. Ревакцинацію проводять у 18 місяців.

3.Кір

Витяг з наказу № 354 від  09.07.2004                                                                                

Про затвердження Протоколів діагностики та лікування інфекційних хвороб у дітей

П Р О Т О К ОЛ

ДІАГНОСТИКИ  ТА  ЛІКУВАННЯ  КОРУ У ДІТЕЙ

    Кір – гостре інфекційне захворювання, яке викликається Morbillivirus, характеризується порушенням загального стану, запаленням верхніх дихальних шляхів, слизової оболонки ротової порожнини, очей та плямисто-папульозним висипом.

ДІАГНОСТИЧНІ КРИТЕРІЇ:

КЛІНІЧНІ:

Інкубаційний період – 9-17-21 день;

КАТАРАЛЬНИЙ ПЕРІОД

–  триває 4-5 днів;

початок хвороби гострий;

підвищення температури тіла до 38-39 *.С;

симптоми порушення загального стану;

катаральні явища: рясний нежить, настійливий сухий кашель, сиплий голос;

кон`юнктивіт, склерит, світлобоязнь, блефароспазм;

на слизовій оболонці м`якого та твердого піднебінь – плямиста енантема.

на слизовій оболонці щік проти малих  корінних зубів, яснах  та інших слизових оболонках ротової порожнини визначаються дрібні плями білого кольору – симптом Філатова-Бельського-Копліка;

двогорбий характер температури до висипу.

ПЕРІОД ВИСИПУ:

погіршується загальний стан;

температура тіла підвищується до 39-40 град. та залишається підвищеною весь період висипу;

катаральні явища зростають;

висип плямисто-папульозний, перші елементи з`являються за вухами, на обличчі. Типовим є етапність появи висипу: обличчя – тулуб  та на 3-й день – кінцівки. Висип рясний, може бути зливним, розташовується на незміненій шкірі.

ПЕРІОД ПІГМЕНТАЦІЇ:

розвивається в тій послідовності, що й висип;

на місці висипу з`являються пігментні плями.

покращується самопочуття;

нормалізується температура тіла;

зникають катаральні явища.

    Діагноз кору можна поставити, опираючись тільки на клінічні діагностичні критерії. У випадках складної  клінічної діагностики використовують додаткові дослідження.

ЛІКУВАННЯ

хворих на кір здійснюється переважно в домашніх умовах. Госпіталізації підлягають хворі:

першого року життя;

з тяжкими формами кору;

з ускладненнями;

за епідемічними показами.

    Неускладнений легкий, середньотяжкий кір та атипові форми кору не потребують медикаментозного лікування. Хворим призначають:

ліжковий режим протягом періоду гарячки;

гігієнічні заходи стосовно ротової порожнини та очей;

часте провітрювання приміщень;

при нежиті – судинозвужуючі препарати;

при кашлі – муколітичні препарати;

вітамінА внутришньо.

УСКЛАДНЕННЯ:

(лікування згідно відповідних протоколів)

ларингіт, пневмонія, енцефаліт, менінгіт, отит.

Краснуха

Витяг з наказу № 354 від  09.07.2004                                                                                

Про затвердження Протоколів діагностики та лікування інфекційних хвороб у дітей

П Р О Т О К О Л

ДІАГНОСТИКИ ТА ЛІКУВАННЯ КРАСНУХИ У ДІТЕЙ

Краснуха —інфекція, яка викликається Rubivirus, може мати перебіг у вигляді набутого (з повітряно-краплинним механізмом передачі) та природженого (із трансплацентарним шляхом передачі) процесу.

ДІАГНОСТИЧНІ КРИТЕРІЇ:

КЛІНІЧНІ КРИТЕРІЇ НАБУТОЇ ФОРМИ КРАСНУХИ:

початок хвороби гострий;

підвищення температури тіла до 37,5-38°С;

непостійний, слабковиражений катар слизових оболонок, кон’юнктив;

розеольозна енантема на твердому піднебінні;

збільшення, болючість задньошийних та потиличних лімфовузлів;

може бути продромальний період, який триває декілька годин;

висип з”являється в перший день хвороби;

висип розеольозний та дрібноплямисто-папульозний. Елементи висипу між собою не зливаються, з’являється одночасно на всьому тілі. Переважна локалізація — розгинальні поверхні кінцівок, спина, сідниці, зовнішня поверхня стегон.

висип зникає протягом 1-3 днів, без утворення пігментації чи лущення.

КЛІНІЧНІ КРИТЕРІЇ ПРИРОДЖЕНОЇ КРАСНУХИ:

класична тріада: катаракта, вади серця (незарощення артеріальної протоки, вади аортального клапана, стеноз аорти, коарктація аорти, дефект міжшлункової перегородки та стеноз легеневої артерії, дефект міжпередсердної перегородки, транспозиція аорти та легеневої артерії), глухота;

“розширений” синдром природженої краснухи: крім перерахованого вище, мікроцефалія, мікрофтальм, ретинопатія, помутніння рогівки, глаукома, розщеплення піднебіння, інтерстиціальна пневмонія, гепатит, міокардит, менінгоенцефаліт, ураження вестибулярного апарату, вади органів сечостатевої системи, дерматит, тромбоцитопенія, гемолітична анемія, гіпогамаглобулінемія, зменшена маса тіла при народженні, вторинний імунодефіцит (гіпогаммаглобулінемія).

ЛІКУВАННЯ

хворих з неускладненим перебігом набутої краснухи проводять у домашніх умовах:

Ліжковий режим протягом гострого періоду;

Загально-гігієнічні заходи;

Часте провітрювання приміщень;

Симптоматична терапія: жарознижуючі при підвищенні температури тіла (парацетамол, ібупрофен) та ін.

ЛІКУВАННЯ хворих на природжену краснуху — залежно від характеру основних клінічних синдромів у профільному стаціонарі в ізольованій палаті.

Скарлатина

Витяг з наказу № 354 від  09.07.2004                                                                                

Про затвердження Протоколів діагностики та лікування інфекційних хвороб у дітей

П Р О Т О К О Л

ДІАГНОСТИКИ ТА ЛІКУВАННЯ СКАРЛАТИНИ У ДІТЕЙ

     Скарлатина – гостре інфекційне захворювання, яке викликається β-гемолітичним стрептококом групи А і характеризується симптомами загальної інтоксикації, ангіною та висипом на шкірі.

ДІАГНОСТИЧНІ КРИТЕРІЇ:

КЛІНІЧНІ:

інкубаційний період – від декількох годин до 7 діб;

початок хвороби гострий;

інтоксикаційний синдром: підвищення температури тіла, нездужання, головний біль, млявість, блювання;

висип з’являється на 1-2 день хвороби;

висип дрібнокрапчастий на гіперемованому фоні шкіри;

місця переважної локалізації висипу: згинальна поверхня кінцівок, передня і бокова поверхня шиї, бокова поверхня тулуба, живіт, внутрішня поверхня стегон, шкіра природних складок;

відсутність висипу в ділянці носо-губного трикутника (симптом Філатова);

симптом Пастіа — накопичення висипу в місціях природніх та штучних складок шкіри та поява тут лінійних геморагічних елементів висипу;

позитивний симптом “щипка” — поява нових елементів висипу,

петехій після фізичної дії на шкіру;

можлива геморагічна висипка, дрібноплямиста, з ціанотичним відтінком;

сухість шкіри;

білий дермографізм;

біль у горлі;

ангіна: катаральна, фолікулярна, лакунарна або некротична;

відмежована гіперемія м’якого піднебіння (“палаючий зів”);

енантема на м’якому піднебінні;

язик обкладений білим нальотом, який з 2 до 4-5 дня поступово очищується від нальоту, набуває яскраво-малинового кольору, проступають збільшені сосочки (“малиновий” язик, “сосочковий” язик);

регіонарний підщелепний або шийний лімфаденіт;

лущення шкіри з кінця першого тижня: на обличчі, шиї — висівкоподібне, на тулубі, кінцівках — дрібнопластинчате , на кистях та ступнях — великопластинчате;

зміна фаз вегетативної нервової системи: протягом перших 3-4 днів тахікардія, підвищення артеріального тиску, з 4-5 дня брадикардія, зниження артеріального тиску.

Критерії тяжкості:

Легка форма: температура тіла підвищена до 38 градус., помірно виражені симптоми інтоксикації, загальний стан задовільний, катаральна ангіна, незначний висип на шкірі, клінічні симптоми тривалістю 3-5 днів.

Середньо-тяжка форма: температура тіла підвищена до 39 – 40 градус., тривалість 5 – 7 днів, головний біль, повторна блювота, яскравий, інтенсивний висип на шкірі, фолікулярна, лакунарна ангіна, енантема на м’якому піднебінні, розвиток ускладнень.

Тяжка форма: значно виражений інтоксикаційний синдром, температура тіла до 40 градус. та вище, можливі менінгеальні симптоми, судоми, порушення свідомості, висип із ціанотичним відтінком, геморагічний висип, розвиток ускладнень.

Септична форма: характеризується некротичною ангіною, некротичним назофарингітом, розвитком септичних ускладнень.

ЛІКУВАННЯ

хворих на скарлатину здійснюється переважно в домашніх умовах.

Госпіталізації підлягають хворі:

з тяжкими формами скарлатини;

з ускладненнями;

за епідемічними показами.

Ліжковий режим протягом гострого періоду;

Етіотропна терапія: антибіотики – при легкій формі пеніциліни або макроліди, при середньотяжкій – пеніциліни, при тяжкій – цефалоспорини І-ІІ покоління, кліндаміцин, ванкоміцин. Курс антибіотикотерапії – при легкій формі 10 днів, середньо тяжкій та тяжкій 10 -14 днів, шлях введення – при легкій формі – перорально, при середньотяжкій – внутрішньом”язово, при тяжкій – внутрішньовенно.

Дезінтоксикаційна терапія: при легкій формі – значна кількість пиття, при середньотяжкій та тяжкій формах – інфузії глюкозо-сольових розчинів;

Антигістамінні препарати.

Препарати, які зміцнюють стінку судин (аскорутин, галаскорбін);

Жарознижуючі препарати (парацетамол, ібупрофен);

Засоби місцевої санації: полоскання горла дезинфікуючими розчинами, тубус – кварц, тощо.

УСКЛАДНЕННЯ:

(лікування згідно відповідних протоколів)

лімфаденіт; отит; синусит; артрит; мастоїдит; міокардит; нефрит; синовііт.