Лекція № 22.л/с “Кишкові захворювання”

план лекції:

1.Дизентерія.

2.Коліінфекція, сальмонельоз

3.Поліомієліт

Витяг з наказу № 354 від  09.07.2004                                                                                 

Про затвердження Протоколів діагностики та лікування інфекційних хвороб у дітей

ПРОТОКОЛ

ДІАГНОСТИКИ ТА ЛІКУВАННЯ ІНВАЗИВНИХ ІНФЕКЦІЙНИХ ДІАРЕЙ У ДІТЕЙ

Інвазивні інфекційні діареї – це група інфекційних захворювань переважно бактеріальної чи паразитарної етіології, які характеризуються фекально-оральним шляхом передачі та переважним ураженням шлунково-кишкового тракту.

Найчастіші збудники інвазивних інфекційних діарей у дітей:

Бактерії:

Shigella;

Salmonella;

Echerichia coli ( ентероінвазивні та ентерогеморагічні штами)

ДІАГНОСТИЧНІ КРИТЕРІЇ:

КЛІНІЧНІ:

гострий початок;

підвищення температури тіла до 38-40 С;

симптоми інфекційного токсикозу, можливий розвиток токсичної енцефалопатії (порушення свідомості, судоми);

блювота;

переймоподібні болі в животі;

тенезми чи еквіваленти тенезмів;

спазмована сигмоподібна, ободова кишка;

рідкий малокаловий стілець, часто зеленого кольору;

в випорожненнях домішки слизу, крові, рідко гною.

Критерії тяжкості:

вираженість симптомів інтоксикації;

характер, частота випорожнень, наявність гемоколіту;

інтенсивність болю в животі;

наявність та характер ускладнень.

ПАРАКЛІНІЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ:

Копрограма (слиз, лейкоцити, еритроцити, клітини циліндричного епітелію);

Посів калу (при сальмонельозі –  додатково сечі, крові);

Реакція аглютинації, реакція пасивної гемаглютинації (наростання титру антитіл у динаміці). Доцільно проводити у дітей старше 1 року при відсутності позитивних результатів бактеріологічних досліджень.

ЛІКУВАННЯ

1. Антибактеріальна терапія.

Показання до антибактеріальної терапії:

Всі тяжкі форми захворювання незалежно від етіології та віку дитини;

Гемоколіт незалежно від віку дитини та тяжкості захворювання;

При середньо-тяжких формах захворювання:

діти до 1 року;

Діти старше 1 року життя з:

–  імунодефіцитними станами;

–     ВІЛ-інфіковані діти;

–     діти, які знаходяться на імуносупресивній терапії;

–     діти з гемолітичними анеміями ;

–     шигельози, амебіаз;

–     при наявності вторинних бактеріальних ускладнень;

–     при наявності позакишкових вогнищ інфекції.

 При легких формах захворювання:

Діти 1 року життя з:

             – імунодефіцитними станами;

             – ВІЛ-інфіковані;

             – діти з гемолітичними анеміями;

             – шигельози, амебіаз;

             – при наявності вторинних бактеріальних ускладнень.

Антибактеріальна терапія не показана при інвазивних кишкових інфекціях:

Хворим з легкими формами інфекцій, крім тих, що перелічені попередньо;

Хворим із стертими формами;

При бактерійному носійстві любої етіології (транзиторне, постінфекційне);

Хворим із дисфукцією шлунково-кишкового тракту, які пов’язані з наслідками ГКІ (дисбіоз кишечнику, лактазна недостатність, синдром целіакії, вторинні ферментопатії тощо).

Антибактеріальні препарати 1 ряду призначаються: при легких і середньо-тяжких формах захворювання емпіричним шляхом при першій зустрічі з хворим.

До них відносяться:

препарати нітрофуранового ряду;

триметоприм/сульфаметаксазол;

Антибактеріальні препарати 2 ряду призначаються:  при неефективності препаратів 1 ряду, при середньотяжких і тяжких формах, при пізній госпіталізації в якості стартових препаратів, переважно в стаціонарі.

До них відносяться:

препарати налідіксової кислоти;

аміноглікозиди 2 покоління (амікацин, нетилмецин), крім сальмонельоза;

Антибактеріальні препарати 3 ряду призначаються: при тяжких формах, при середньо-тяжких формах у дітей з імунодефіцитними станами, дітям з будинків немовлят, які народилися від батьків наркоманів та алкоголіків, при неефективності препаратів 2 ряду, при виникненні вторинних бактеріальних ускладнень, наявності позакишкових вогнищ інфекції, при підозрі на госпітальні форми інфекції; тільки в стаціонарі.

До них відносяться:

аміно пеніциліни, захищені від бета-лактамазної активності збудників

      ( при наявності чутливої флори до них);

цефалоспорини 3 покоління (цефотаксим, цефтриаксон);

карбопенеми (іміпенем, меропенем);

фторхінолони (тільки по життєвим показанням).

При тяжких септичних формах – можливе поєднане застосування 2-3 антибіотиків:

цефалоспорини Ш покоління + аміноглікозиди;

аміно пеніциліни, захищені від дії бета-лактамаз + аміноглікозиди.

Курс антибактеріальної терапії – 5-7 днів.

При лямбліозі, амебіазі, балантідіазі – метранідазол.

Показанням до заміни препарату є – його неефективність протягом 3 днів. При септичних формах (сальмонельоз, ієрсиніоз, кампілобактеріоз) – лікуються згідно протоколу лікування сепсису.

2. Регідратаційна терапія –  при інвазивних ГКІ дегітратація організму дитини зустрічається відносно рідко. При її наявності перевагу віддають оральним методам регідратації з використанням глюкозо- сольових розчинів.

3.Дезінтоксикаційна терапія – проводиться при наявності симптомів інфекційного токсикозу. При легких та середньотяжких формах для цієї мети використовують розчини для оральної регідратації. При тяжких формах – застосовують внутришньовенне введення ізотонічних розчинів глюкози, ізотонічного розчину натрію хлориду, колоїдні розчини (декстрани).

4. Допоміжна терапія:

а) Ентеросорбція:перевага надається сілакатним сорбентам, які призначаються з перших днів захворювання. Курс ентеросорбції при ГКІ – 5-7 днів.

     Критерієм ранньої відміни препарату є нормалізація випорожнень чи затримка випорожнень протягом 2 діб.

б) Пробіотикотерапія:в якості етіотропних засобів при відсутності антибактеріальних препаратів у призначеннях.

Курс пробіотикотерапії в гострому періоді ГКІ триває 5 – 10 днів.    Пробіотикотерапія також показана в періоді реконвалисценції ГКІ фізіологічними пробіотиками ( в своєму складі містять нормальну мікрофлору) з метою відновлення  мікрофлори кишечника протягом 3 – 4 тижнів.

в) Ферментотерапія: призначається в стадії реконвалисценції при наявності ознак дисферментемії у дітей, які перехворіли на ГКІ. Використовують препарати з ферментів підшлункової залози (панкреатин тощо).

Курс ферментотерапії 2 – 3 тижні.

5. Дієтотерапія.

В гострому періоді ГКІ рекомендується зменшення добового об’єму їжі на 1\3 – 1\4. Можливе збільшення кратності годувань до 8-10 на добу у дітей грудного віку та при позивах на блювоту. На сьогодні найбільш фізіологічним вважається раннє, поступове відновлення харчування. Відновлення якісного та кількісного складу їжі здійснюється в максимально можливі короткі строки.

У дітей старшого віку рекомендується дотримуватися щадної дієти, з раціону виключається цільне молоко, їжа багата на вуглеводи, жирна, смажена, копчена, груба їжа.

У дітей 1 року життя вигодовування грудним молоком повинно зберігатися. Дітям на штучному вигодовуванні в гострому періоді ГКІ залишають звичайні адаптовані молочні суміші. При можливості проведення годування низьколактозними сумішами.  Можна призначати печені яблука, кисломолочні продукти, картопляне, моркв’яне пюре на воді. Введення в раціон харчування продуктів багатих на пектинові речовини (печені яблука, банани, яблучне пюре).

УСКЛАДНЕННЯ (лікування проводиться згідно відповідних протоколів):

Випадіння слизової оболонки прямої кишки;

Кишкові кровотечі;

Перфорація кишкових виразок;

Перитоніт;

Інвагінація кишечнику;

Тріщини заднього проходу;

Ерозії заднього проходу;

Парез кишечнику;

Синдром токсико-ексикозу;

Синдром нейротоксикозу;

Гострий набряк-набухання головного мозку;

Судомний синдром;

Приєднання вторинної бактеріальної інфекції та розвиток отиту, пневмонії, інфекції сечовивідних шляхів, стоматиту тощо;

Інфекційно-токсичний шок;

Гостра ниркова недостатність;

ДВЗ – синдром.

Дисбіоз кишечнику.

Витяг з наказу № 354 від  09.07.2004                                                                                 

Про затвердження Протоколів діагностики та лікування інфекційних хвороб у дітей

ПРОТОКОЛ

ДІАГНОСТИКИ ТА ЛІКУВАННЯ СЕКРЕТОРНИХ ІНФЕКЦІЙНИХ ДІАРЕЙ У ДІТЕЙ

Секреторні  інфекційні діареї – це група інфекційних захворювань переважно вірусної, рідше бактеріальної етіології, які характеризуються фекально-оральним шляхом передачі і переважним ураженням тонкого кишечнику.

Найчастіші збудники секреторних інфекційних діарей у дітей:

Віруси:

Rotavirus;

Adenovirus;

Reovirus;

Бактерії:

Vibrio сholerаe;

Salmonella;

Echerichia coli (ентеропатогенні, ентеротоксигенні, ентероадгезивні).

ДІАГНОСТИЧНІ КРИТЕРІЇ:

КЛІНІЧНІ:

гострий початок;

підвищення температури тіла до 38-38,5 С чи вище;

можлива блювота;

постійні, ниючі болі в животі;

рідкий, рясний стул з домішками води і рештків неперевареної їжі;

можливий катар верхніх дихальних шляхів при ГКІ вірусної етіології;

у великому відсотку випадків розвивається токсикоз з ексикозом.

Критерії тяжкості:

ступінь дегідратації

вираженість симптомів інтоксикації;

характер, частота випорожнень;

наявність та характер ускладнень.

ПАРАКЛІНІЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ:

Копрограма –  лімфоцити, ознаки порушення ферментативної функції кишечника;

Посів калу – виділення збудника та уточнення його виду; При необхідності проводять посів крові, блювотних мас, промивних вод шлунку, залишків їжі.

Вірусологічне дослідження калу – виділення вірусу;

Визначення антитіл до збудників методом ІФА (по можливості);

Визначення антитіл пасивної гемаглютинації – наростання титру антитіл (по можливості).

ЛІКУВАННЯ

 Регідратаційна терапія.

Перевагу віддають оральній регідратації. Вона є основним методом регідратації при ексикозах 1-П ступенів, а при токсико-ексикозах Ш ступеню вона застосовується в поєднанні з парентеральною регідратацією. Для цього використовують глюкозо-сольові розчини.

    Оральну регідратацію проводять в 2 етапи:

    1-й етап: перші 4-6 годин зметою усунення водно-сольового дефіциту. При ексикозі 1 ступеня необхідний об”єм рідини складає 30-50 мл/кг маси тіла, при ексикозі П ступеня – 100 мл/кг маси тіла дитини.

    Критерії ефективності 1 етапу оральної регідратації:

зменшення втрат рідини з стулом та блювотою;

зникнення спраги;

підвищення тургору тканин;

зволоження слизових оболонок;

збільшення діурезу;

зникнення ознак порушення мікроциркуляції.

    При ефективності 1 етапу регідратації  через 4-6 годин починають 2 етап, який є підтриманням поточних втрат рідини.

    Приблизний об”єм розчину на цьому етапі 50-100 мл/кг маси тіла чи 10 мл/кг після кожного випорожнення.

    Парентеральну регідратацію проводять при ексикозах Ш ступеня, при сполученні ексикозу з гіповолемічним шоком, при оліго- чи анурії.

    У дітей парентеральну регідратацію в основному проводять ізотонічними розчинами глюкози, розчином Рингера лактат чи ізотонічним розчином натрію хлориду. Розчин Рингеру лактат непридатний для тривалого використання, оскільки є загроза виникнення гіпернатріемії.

    Співвідношення розчинів глюкози та сольових розчинів залежить від типу обезводнення (ізотонічний, гіпотонічний, гіпертонічний). Ізотонічний тип обезводнення – 2:1, гіпертонічний – 2:1, гіпотонічний – 1:1.

    Колоїдні розчини (5% розчин альбумину, реополіглюкін) використовують тільки при наявності виражених ознак порушення мікроциркуляції чи гіповолемічному шоці.

    При проведенні парентеральної регідратації необхідно враховувати:

Добову потребу в рідині та електролітах.

Тип і ступень дегідратації.

Рівень дефіциту рідини та електролітів.

Рівень поточних втрат рідини та електролітів.

Антибактеріальна терапія.

Показання до антибактеріальної терапії:

А)При всіх формах дітям до 1 року:

У разі потреби призначаються антибактеріальні препарати:

триметоприм/сульфаметаксазол;

препарати налідіксової кислоти;

цефалоспорини 3 покоління.

Курс антибактеріальної терапії при ГКІ – 5-7 днів. Показанням до заміни препарату є його неефективність протягом 3 днів.

3. Допоміжна терапія:

А) Ентеросорбція перевага віддається алюмосілакатним сорбентам, які призначаються з перших днів захворювання.

    Курс ентеросорбції при ГКІ – 5-7 днів.

    Критерієм ранньої відміни препарату є нормалізація стула чи його затримка протягом 2 діб.

Б) Пробіотикотерапія: при  відсутності антибактеріальних препаратів у призначеннях.

    Курс пробіотикотерапії в гострому періоді ГКІ триває 5-10 днів.

    Пробіотикотерапія також показана в періоді реконвалисценції ГКІ фізіологічними пробіотиками (у своєму складі містять нормальну мікрофлору) з метою відновлення нормальної мікрофлори кишечника протягом 3-4 тижнів.

В) Ферментотерапія: призначається в стадії реконвалисценції при наявності ознак дисферментатемії у дітей, які перехворіли на ГКІ. З цією метою показані препарати ферментів підшлункової залози (панкреатин тощо).

    Курс ферментотерапії 2 3 тижні.

4.  Дієтотерапія:

    В гострому періоді ГКІ рекомендується зменшувати добовий об”єм їжі  на 1\2 – 1\3. Можливе збільшення кратності годувань до 8-10 на добу у дітей грудного віку та при позивах на блювоту. На сьогодні найбільш фізіологічным вважається раннє, поступове відновлення харчування. Відновлення якісного та кількісного складу їжі здійснюється в максимально можливі короткі строки.

    У дітей старшого віку рекомендується дотримуватися щадної дієти, З раціону виключається жирна, смажена, копчена, груба їжа.

    У дітей 1 року життя вигодовування грудним молоком повинно зберігатися.

    Дітям на штучному вигодовуванні в гострому періоді ГКІ звичайні адаптовані молочні суміші рекомендуеться заміняти на низьколактозні. Тривалість низьколактозної дієти індивідуальна.  В раціон рекомендуеться вводити каші на воді, більш раннє призначення м”ясного пюре.

УСКЛАДНЕННЯ (лікування по відповідним протоколам):

–    Синдром токсико-ексикозу;

Синдром нейротоксикозу ;

Судомний синдром ;

Гострий набряк-набухання головного мозку;

Гіпертермічний синдром ;

Інфекційно-токсичний шок;

НАКАЗ МОЗ України від 04.06.2014 р. № 383

ПРО ОРГАНІЗАЦІЮ ПРОВЕДЕННЯ ДОДАТКОВИХ ЗАХОДІВ ПРИ УСКЛАДНЕННІ ЕПІДЕМІЧНОЇ СИТУАЦІЇ З ПОЛІОМІЄЛІТУ

ПОЛІОМІЄЛІТ (хвороба Гейне-Медіна, дитячий спинальний параліч) – це гостра інфекційна хвороба з явищами загальної інтоксикації й ураженням нервової системи переважно у вигляді гострих млявих парезів та паралічів, для яких характерна втрата сухожильних рефлексів, атонія та атрофія уражених м’язів. Усі три типи поліовірусів здатні спричиняти паралітичне захворювання.

При поліомієліті первинне розмноження вірусу відбувається переважно в епітеліальних клітинах тонкої кишки, у меншій кількості – у клітинах епітелію глотки. Накопичення вірусу з наступною його генералізацією відбувається у лімфатичних регіонарних вузлах, після цього настає дисемінація вірусу у кров з можливим утворенням вогнищ розмноження у різних органах і тканинах, лімфатичних вузлах і наступним ураженням клітин передніх рогів спинного мозку та ядер рухових черепних нервів у стовбурі великого мозку.

    Залежно від превалюючих уражень та клінічних проявів розрізняють:

– поліомієліт без уражень нервової системи: 1) інапарантна форма, 2) абортивна форма;

– гострий поліомієліт з ураженням нервової системи:

1) менінгеальна, непаралітична форма, 2) паралітична форма спинальна, бульбарна, понтинна та змішана (понтоспинальна, бульбоспинальна, бульбопонтоспинальна).

Спинальна форма протікає з локалізацією процесу у шийному, грудному, поперековому відділах спинного мозку, може бути обмеженою чи розповсюдженою.

Поліомієліт диференцюють за вираженістю клінічних симптомів перебігу на: легку, середньо-тяжку і тяжку форми. За наслідками захворювання розрізняють випадки із: повним відновленням порушених функцій, із залишковими розладами руху у без трофічних порушень чи з ними.

           Інкубаційний період при різних формах поліомієліту частіше становить 7 – 14 діб, але може скорочуватися до 2-х діб чи продовжуватись до 35 діб.

       Інапарантна форма поліомієліту проходить без клінічних проявів, але із серологічними змінами в організмі.

      Абортивна форма супроводжується підвищенням температури, головним болем, іноді – болем у горлі та катаральними явищами, слабістю, млявістю, зниженням апетиту, нудотою, блюванням. Ці ознаки можуть доповнюватися пітливістю, гіперестезією, діареєю, болем у животі. Через 3 – 7 днів усі явища зникають, відбувається повне видужання. Без чітких епідеміологічних даних і лабораторного підтвердження діагностика цієї форми становить великі труднощі.

      Менінгеальна форма у дітей протікає по типу серозного менінгіту. Під час першої хвилі лихоманки (2 – 3 доби) вона повністю нагадує абортивну. Це так звана “мала хвороба”. Після зниження температури дитина відчуває себе добре 1 – 3 дні, але хвороба може мати одно- або двохвильовий перебіг. Потім відбувається знову підвищення температури і настає “велика хвороба” з усіма ознаками менінгіту: різкий головний біль, повторне блювання, ригідність м’язів потилиці, симптоми Керніга, Брудзинського, гіперестезія. У церебральній рідині виявляють зміни, характерні для серозного менінгіту: помірний лімфоцитарний цитоз, підвищення вмісту білку. Через 2 – 3 тижні настає повне видужання, проте ще деякий час спостерігається астенічний синдром. Для дорослих двохвильова лихоманка менш типова, ніж для дітей.

     Паралітичні форми поліомієліту розвиваються з певною послідовністю. У перебігу хвороби розрізняють стадії: інкубаційну, препаралітичну, паралітичну, відновлення (реконвалесценції) та резидуальну.

     Захворювання починається гостро з підвищення температури та появи симптомів інтоксикації. Характерною вважається двохвильова чи двогорба температурна крива, для першої хвилі типовим є перебіг поліомієліту як “малої хвороби”. Вже у цей період виникають симптоми, що вказують на залучення до процесу корінців спинного мозку і оболонок головного мозку. Вони можуть бути обгрунтуванням для ранньої діагностики поліомієліту. У хворих розвиваються головний біль, блювота, різноманітні больові симптоми, менінгіальні знаки, судоми, м’язові спазми, вегетативні розлади – пітливість, зниження артеріального тиску, прискорення пульсу, червоний дермографізм.

        Місцевий біль і гіперестезії можуть бути виражені настільки сильно, що маскують парези і паралічі, що з’являються в найближчий час. Внаслідок болю хворі приймають вимушені пози, у них відмічаються симптоми напруження м’язів спини. Паралічі з’являються раптово. Іноді підвищення температури триває протягом кількох діб, потім критично падає, і вже тоді розвиваються парези й паралічі.

         Загальноінфекційні симптоми зменшуються, свідомість прояснюється, але біль і вегетативні порушення можуть тривати чи навіть посилюватися, парези і паралічі, розлад рухів прогресують.

Тривалість паралітичного періоду становить до 6 діб, хоча інколи він розтягується до двох тижнів. З 5 – 10 доби паралітичного періоду ясно визначається форма ураження і прогноз захворювання.

Клінічна форма вогнищевих спинальних форм поліомієліту полягає у порушенні функцій різноманітних м’язів. Ураження м’язів шиї призводить до їх слабкості, хворий не може утримувати голову у вертикальному положенні. При пальпації паретичних м’язів шиї відмічається слабке їх напруження, млявість, зниження сили. Серед м’язів верхніх кінцівок найчастіше до процесу залучається дельтовидний м’яз, внаслідок чого стає неможливим підведення та відведення руки. Параліч м’язів верхніх кінцівок співпадає із сегментарною інервацією діафрагми, тому парези рук можуть супроводжуватися ураженням діафрагми.

У нижніх кінцівках частіше вражаються мало – і великогомілкові м’язи, м’язи стегна, чотирьохголовий розгинач гомілки.

Лікування

     Усі хворі з підозрою на поліомієліт незалежно від тяжкості перебігу захворювання повинні бути госпіталізовані. Лікування поліомієліту залежить від форми і стадії хвороби. Воно повинне бути комплексним і відбуватися за участю лікарів різних спеціальностей.

     У плані лікування необхідно передбачити методи підвищення імунобіологічних сил організму, боротьбу з інтоксикацією і порушенням вісцеральних функцій, болючих явищ, зняття реактивних запальних змін, застосування стимулюючої та відновлюючої терапії, лікування залишкових явищ, соціально трудове улаштування хворих при наявності стійких залишкових явищ. Але всі ці компоненти лікування слід використовувати не одночасно, а обережно, поетапно.

    Етіотропних засобів для лікування хворих на поліомієліт немає. Інтерферон (реаферон) та інтерфероногени відчутного ефекту не дають. Введення імуноглобуліну не гарантує від розвитку паралічів.

     У препаралітичній і паралітичній стадіях потрібен повний спокій, суворий постільний режим, призначення анальгетиків, седативних засобів, детоксикація, переважно пероральна або у вигляді внутрішньовенних вливань особливо поєднані з дегідратацією. Ефективними є гарячі вологі обгортання уражених м’язів. Треба стежити, щоб положення тіла, уражених кінцівок хворого було правильним. Ранній ортопедичний режим попереджує розтяг м’язів, розвиток деформацій і контрактур.

Призначають також гіпосенсибілізуючі, протизапальні, антигістамінні препарати.

У стадії відновлення застосовують теплові процедури, масаж, легку лікувальну гімнастику.

Медикаментозне лікування повинне бути вкрай обережним. Велика кількість ліків лише обтяжує перебіг захворювання.

Стимулюючу терапію можна починати лише після повного закінчення активного процесу у спинному мозку (тобто не раніше 3 – 4 тижня), вона повинна бути необтяжливою для хворого, вибір – індивідуальний.

Не раніше 14 – 20 доби від початку хвороби у період зменшення болю і появи рухів призначають стимулятори міжневральної та мотоневральної провідності – прозерин, дибазол. Призначають також галантамін, секурінін, нивалін, стефоглобін. Через місяць, якщо потрібно, курс лікування повторюють. Показані курси судинних, метаболічних засобів, антиоксидантів: актовегін, істенон, трентал, ноотропіл (пантагам, фенібут), вітамін E, епаден.

Застосовуються амінокислоти (глутамінова кислота, сульфатирозін), які поліпшують обмін речовин і позитивно впливають на процеси відновлення. Для поліпшення функції м’язів призначають вітаміни групи В, нікотинову кислоту, препарати, які утримують солі фосфору, кальцію, калію, ліпоцеребрін, метіонін, токоферола ацетат. До курсу лікування включають також біогенні стимулятори (пірогенал, алое, ФіБС та ін.).

У ранньому періоді відновлення протягом 20 – 25 діб призначають анаболічні гормони (неробол, ретаболіл). Ще раз треба підкреслити, що не слід призначати всі препарати одночасно.

Діти, хворі на поліомієліт, повинні оглядатися лікарем-ортопедом для вирішення питання ортопедичного лікування і протезування. Для усунення деформацій і поліпшення функцій кінцівок показані фізіотерапевтичні лікувальні засоби, санаторно-курортне лікування у спеціалізованих санаторіях (Євпаторія, Одеса).

Тривалий догляд за хворими, їх етапне лікування і реабілітація здійснюються шляхом спадкоємності різних лікувальних закладів (стаціонар – поліклініка – санаторій).

Профілактика

Госпіталізація хворого обов’язкова, ізоляція – на 21 день від початку хвороби. На контактних накладається карантин на 20 днів. Найбільше значення в профілактиці поліомієліту має вакцинація (специфічна активна профілактика). Поліомієлітна жива ослаблена вакцина Себіна (ЖВС) вводиться з 3 місяців триразово з інтервалом 1 міс. Вакцина вводиться перорально (краплями) одночасно з вакциною АКДП.

Підозрілий поодинокий «гарячий випадок» (або «гарячий випадок» гострого в’ялого паралічу)

1. Критерії «гарячого випадку» гострого в’ялого паралічу:

1) наявність клінічних симптомів гострого в’ялого паралічу (далі – ГВП) у дитини віком до 15 років (включаючи недавно померлих хворих) за наявності будь-яких з таких ознак:

отримання менше трьох доз поліомієлітної вакцини;

відвідування регіону, ендемічного щодо поліомієліту;

належність до групи ризику;

2) клінічне поліомієлітоподібне захворювання у пацієнта будь-якого віку.

2. Заходи, які повинні бути вжиті при виявленні «гарячого випадку»:

1) протягом 24 годин структурні підрозділи з питань охорони здоров’я інформують Міністерство охорони здоров’я України та Державну санітарно-епідеміологічну службу України для подальшого інформування Всесвітньої організації охорони здоров’я (далі – ВООЗ);

2) для виділення вірусу від кожного хворого необхідно відібрати 2 проби фекалій з інтервалом у 48 годин і не пізніше 2 тижнів після початку захворювання;

3) при зберіганні і транспортуванні проб фекалій обов’язково використовувати «холодовий ланцюг»;

4) при незадовільній якості проби фекалій від «гарячого випадку» для виділення вірусу необхідно взяти проби фекалій в осіб, що контактували з хворим у домашніх умовах або у закладах охорони здоров’я;

5) забезпечити своєчасність транспортування і лабораторного дослідження проб фекалій;

6) лабораторія вірусології та СНІДу ДЗ «Український центр з контролю та моніторингу захворювань Міністерства охорони здоров’я України» (далі – ДЗ «УЦКМЗ МОЗ») протягом 48 годин після виділення вірусу направляє ізольований штам вірусу поліомієліту до регіональної референc-лабораторії Всесвітньої організації охорони здоров’я (далі – РРЛ ВООЗ) для внутрішньотипової диференціації;

7) провести оперативну оцінку вакцинального статусу осіб, що контактували з хворим (наприклад, батьків, однокласників тощо), та вирішувати питання про імунізацію дітей згідно з чинним законодавством;

8) забезпечити епідеміологічний нагляд за гострими в’ялими паралічами відповідно до показників якості.