Лекція № 12. л/с “Захворювання органів дихання”

План  лекції:

  1. Гострий риніт, гострий отит.
  2. Ангіна, хронічний тонзиліт.
  3. Гострий ларинготрахеїт.

1.Гострий нежить (риніт)-  запальний процес слизової оболонки носа, який може поширюватися на носову частину глотки. Тому в дітей 1 – го року життя нежить розглядається як ринофарингіт.

Етіологія

Головними чинниками є:

  • вірусна або бактеріальна інфекція, якщо захворювання респіраторне,
  • дисфункція вегетативної нервової системи, внаслідок чого виникає нейровегетативна форма захворювання у дітей з вегетосудинною дистонією,
  • місцева чи загальна сенсибілізація антигеном, внаслідок чого виникає алергійний нежить, який може бути сезонним, сінним (розглядається як поліноз)

Чинники, що сприяють виникненню гострого нежитю:

  • несприятливі умови життя,
  • несприятливі кліматичні умови,
  • переохолодження і перегрів,
  • викривлення носової перетинки,
  • зміни імунобіологічної системи

Клініка

У дітей 1 – го року життя загальний стан важкий. Температура тіла підвищується до 38*С, спостерігаються психомоторні розлади, ускладнюється дихання через ніс. Дитина не може смоктати грудь матері.

Місцевий процес має перебіг із 3 стадій – продромальної, секреторної, одужання.

У 1, продромальній, стадії спостерігаються такі симптоми:

– сухість слизової оболонки носа, періодичне чхання,

– незначне порушення носового дихання.

У 2 , секреторній, стадії загальний стан погіршується, посилюються місцеві симптоми, а саме:

– часте чхання, серозні виділення з носа,

– подразнення і почервоніння шкіри носа, верхньої губи, набряк слизової оболонки носа,

– різке утруднення носового дихання.

У 3 стадії  – одужання – поліпшується дихання, секрет стає густим, у носовій порожнині з’являються кірки.

Кожна стадія триває в середньому 2 – 3 доби.

Лікування

Дітям грудного віку – годування з ложечки, відволікаюча терапія, туалет носа, краплі в ніс – моркв’яний сік, сік з буряка, сік алое, каланхое, грудне молоко, розведений мед.

Дітям старшого віку – галазолін, тізін, назол, нафтізін, санорін, інтерферон.

За наказом № 181 від 21.04.2005 р. «Про затвердження Протоколів надання медичної допомоги дітям за спеціальністю “дитяча отоларингологія”

ПРОТОКОЛ

ЛІКУВАННЯ ДІТЕЙ ХВОРИХ НА ХРОНІЧНИЙ РИНІТ

     Хронічний риніт  – хронічне неспецифічне запалення слизової оболонки і порожнини носа. Клінічно розрізняють хронічний простий (катаральний), гіпертрофічний (гіперпластичний) і атрофічний риніт. Ці форми риніту мають зв’язок між собою і можуть переходити з простого в гіпертрофічний, або згодом – в атрофічний риніт.

ДІАГНОСТИЧНІ КРИТЕРІЇ ХРОНІЧНОГО РИНІТУ.

     Часте закладення носа, наявність патологічного вмісту в порожнині носа і утруднене дихання, періодичне погіршення слуху та інколи нюху, сльозотеча; спостерігається фарингіт, ларингіт, трахеїт, бронхіт.

ЛІКУВАННЯ ХРОНІЧНОГО РИНІТУ

       Лікування хронічного риніту починається з усунення несприятливих чинників, які впливають на розвиток захворювання; якщо причину хвороби встановити не можна, то застосовують переважно місцеве симптоматичне лікування. Серед місцевих заходів добрі наслідки дає змащування слизової оболонки носових раковин 3% розчином коларголу, протарголу 3 рази на день протягом 7-10 днів; сульфату цинку або розчином Люголю з гліцерином 2 рази на тиждень, 6-8 процедур. Якщо таке лікування малоефективне, то застосовують  промивання порожнини носа ізотонічним розчином натрію хлориду, мінеральними водами або антисептиками. Застосовують фізіотерапевтичні методи.      Реабілітаційні заходи проводяться на південному березі Криму, в регіонах Азовського моря, на гірських курортах та інших регіонах України.

 Гострий отит – часто супроводить риніти у немовлят.

За наказом № 181 від 21.04.2005 р. «Про затвердження Протоколів надання медичної допомоги дітям за спеціальністю “дитяча отоларингологія”

ПРОТОКОЛ

ЛІКУВАННЯ ДІТЕЙ ХВОРИХ НА ГОСТРИЙ СЕРЕДНІЙ ОТИТ

Гострий гнійний середній отит  (гострий середній отит) – це запалення слизової оболонки всіх порожнин середнього вуха, але головним чином слизової оболонки барабанної порожнини.

Причиною гострих середніх отитів є бактеріальна, вірусна або вірусно-бактеріальна інфекція на фоні зниження імунологічної реактивності організму. Найчастіше гострі середні отити виникають як ускладнення гострої респіраторної вірусної інфекції (ГРВІ).

Для першої фази (початкового розвитку) характерними ознаками є:

1.Підвищення температури, яке звичайно супроводжується загальною розбитістю, нездужанням, позноблюванням. Рівень температури в певній мірі вказує на тяжкість процесу. Загальний стан завжди знаходиться в прямій залежності від гарячки; порушується сон, апетит та ін.

  2.Болі у вусі можуть бути відчутними або виявляються на початку лише періодичними поколюваннями, відчуттям повноти і тиску у вусі. Через кілька годин від початку захворювання розвиваються великі болі стріляючого, свердлячого, пульсуючого характеру, які часто ірадіюють у відповідну половину голови. Болі періодично стихають, особливо в денний час, а потім під ніч знову відновлюються з тією ж силою, позбавляючи хворого сну.

 3.Відчуття закладення, шум у вусі є обов’язковими симптомами. Початкова фаза, як правило, не супроводжується пониженням слуху.

Друга фаза (наростання процесу) характеризується не тільки наростанням попередніх симптомів, але й появою нових. Біль у вусі посилюється, набуває пульсуючого характеру і відрізняється постійністю. Температура тіла досягає високих цифр – 38-390С і навіть вище. Відчуття закладення у вусі змінюється вираженим погіршенням слуху.

Третя фаза (розв’язання процесу), коли барабанна перетинка під впливом ексудату проривається в місці найбільшого випинання. Біль у вусі, головний біль, відчуття повноти і тиснення швидко зникають. Загальний стан хворих значно поліпшується, сон та апетит відновлюються.

Четверта фаза (видужання) характеризується симптомами згасання і поступової ліквідації процесу.

Лікування гострих середніх отитів.

  • загальна антибактеріальна терапія проводиться препаратами стартової терапії (напівсинтетичні пеніциліни з клавулановою кислотою, цефалоспорини І, ІІ, генерації протягом 7-10 днів).
  • для покращення дренування слухової труби та вентиляцію порожнин середнього вуха застосовують судинозвужувальні краплі в ніс протягом 5-7 днів, аерозолі з антисептиками, антибіотиками.
  • симптоматична терапія.
  • гіпосенсибілізуюча терапія.
  • загальнозміцнююча терапія.

При відсутності ефекту від стартової терапії протягом 2-3 діб застосовують антибактерійні препарати резерву (макроліди 7-10 днів). Сухе тепло – солюкс, УВЧ, компреси.

2. Тонзиллофарингіт– гостре інфекційне захворювання всього організму з місцевими проявами переважно в піднебінних мигдаликах.

Наказом МОЗ України  від 24.03.2009 № 181

Протокол

надання медичної допомоги хворим з катаральною, фолікулярною та лакунарною ангінами

Етіологія

Збудниками можуть бути : стрептокок, стафілокок, аденовірус

Сприяючі чинники:

Переохолодження, зниження імунітету, дитячі інфекції

Класифікація

1. Катаральна

Лакунарна

             3. Фолікулярна

             4. Фібринозна

            5. Виразкова

            6. Некротична

            7. Виразково – некротична

            8. Герпетична

            9. Змішана

Клініка

Клінічні прояви ангіни поділяються на місцеві та загальні. До загальних проявів належать такі симптоми:

  • порушення загального стану,
  • підвищення температури тіла до 39 – 40*С,
  • біль у кістках та суглобах,
  • збільшення регіонарних підщелепних і шийних лімфовузлів.

Місцеві ознаки залежать від форми ангіни.

У дітей з катаральною ангіною мигдалики збільшені, рожево – червоні.

У дітей з фолікулярною ангіною мигдалики збільшені, червоні, їх поверхня горбкувата, в підслизовому шарі мигдаликів є гнояки у вигляді крапок. Це нагноєні фолікули, які лопаються , і на поверхні з’являється гній.

У дітей з лакунарною ангіною мигдалики гіперемовані, навколо лакун виявляють білі або сіруваті плівки, які легко знімаються ватними тампонами.

Ускладнення

Паратонзилярний абсцес, отит, нефрит, ревматизм, сепсис, ендокардит, поліартрит.

Для диференціального діагнозу – обов’язкове бакдослідження мазків з зіву ( на межі зі здоровою тканиною і ураженими мигдаликами). Необхідно диференцювати з дифтерією зіва, скарлатиною.

Лікування

Ліжковий режим, тепле питво, жарознижувальні.

Антибіотикотерапія, сульфаніламіди.

Полоскання зіва розчином фурациліну, обробляти перекисом водню, розчином Люголя, коларголу.

За наказом № 181 від 21.04.2005 р. «Про затвердження Протоколів надання медичної допомоги дітям за спеціальністю “дитяча отоларингологія”

ПРОТОКОЛ

ЛІКУВАННЯ ДІТЕЙ ХВОРИХ НА ХРОНІЧНИЙ ТОНЗИЛІТ

     Хронічний тонзиліт  – це загальне захворювання організму яке характеризується хронічним запальним процесом, переважно в піднебінних мигдаликах.

     Найчастіше збудниками хронічного тонзиліту є:

  • стрептококи (домінує b- гемолітичний стрептокок групи А);
  • стафілококи;
  • аденовіруси;
  • асоціації збудників (включаючи гриби).

ДІАГНОСТИЧНІ КРИТЕРІЇ ХРОНІЧНОГО ТОНЗИЛІТУ

Клінічні

  • повторні ангіни;
  • паратонзиліт, паратонзилярний абсцес;
  • субфебрілітет /37,1-37,30С/;
  • метатонзилярні ускладнення;

місцеві прояви захворювання :

  • . рубцеві спайки між мигдаликами та піднебінними дужками;
  • . розрихлені або рубцево-змінені та ущільнені мигдалики;
  • . кісти мигдаликів;
  • . симптом Гізе – гіперемія передніх піднебінних дужок;
  • . симптом Зака – набряк верхнього кута, утвореного передньою та задньою дужками;
  • . симптом Преображенського – валикоподібне стовщення країв верхньої частини передніх і задніх дужок у вигляді інфільтрації або гіперплазії;
  • . регіонарний лімфаденіт (збільшення защелепних лімфовузлів).

Для постановки діагнозу необхідна наявність 2 і більше місцевих ознак. Лікування хронічного тонзиліту

1.Консервативне лікування

 підвищення реактивності організму:

  • правильний режим праці та відпочинку;
  • загартування;
  • раціональне харчування;
  • вітамінотерапія;
  • гіпосенсибілізуюча терапія
  • імуномодулятори;
  • санаторно-курортне лікування

 заходи місцевої сануючої дії на мигдалики:

  • промивання лакун розчинами антисептиків;
  • аденотомія (за показаннями);

 фізіотерапія:

  • ультрафонофорез лікарських речовин на проекцію піднебінних мигдаликів;
  • КУФ на мигдалики (тубус-кварц)

засоби рефлекторної дії (масаж, акупунктура та ін.);

Хірургічне лікування

  • оперативне втручання у дітей проводиться під загальним знеболенням.

Показання до операції:

  • хронічний декомпенсований тонзиліт
  • хронічний субкомпенсований тонзиліт при неефективності консервативного лікування (протягом 2 років кожні 6 місяців);

ДИСПАНСЕРИЗАЦІЯ

  • при консервативному лікуванні диспансерне спостереження протягом 2 років
  • після тонзилектомії диспансерне спостереження протягом 6 місяців.

3.Гострий ларинготрахеїт – запалення слизової оболонки гортані та трахеї, найхарактернішою ознакою якого є набряк підголосової порожнини, що призводить до гострого порушення дихання.

Діагностичні критерії:

1. Синдром ГСЛТБ виникає при  гострому запаленні гортані і трахеї різної етіології, характеризується порушенням прохідності дихальних шляхів на рівні гортані. Етiологічними факторами ГСЛТБ  є:

  • набряк гортані незапального характеру при алергійних реакціях негайного типу до харчових продуктів, лікарських препаратів, пилкових рослин і ін.;
  • набряк гортані як ускладнення захворювань порожнини рота, ЛОР-органів і ін.;
  • поразки слизової оболонки гортані при дифтерії, корi і скарлатині;

2. ГСЛТБ  незалежно від причини виникнення, характеризується «гавкаючим» кашлем, афонією і стридорозним подихом..

3.По ступеню звуження просвіту гортані розрізняють:

  • стеноз I ступеню (компенсований) – захриплість голосу, у спокої подих рівний, незначне втягнення яремної ямки і міжреберних проміжків, кислотно-основний стан і рО2 крові в межах норми;
  • стеноз II ступеню  (субкомпенсований) – дитина збуджена, подих гучний, в акті подиху бере участь допоміжна мускулатура, виражене втягнення яремної ямки і міжреберних проміжків, шкірні покриви яскраво-червоного кольору, потім з’являється ціаноз, пульс частий і напружений, субкомпенсований метаболічний або змішаний ацидоз;
  • стеноз III ступеню (декомпенсований) – дитина збуджена або загальмована, гучний, чутний на відстані, подих, ціаноз носо-губного трикутника, липкий холодний піт, тахікардія, розширення границь серця, ознаки застою в малому колі кровообігу, зіниці розширені, гавкаючий кашель, змішаний респіраторний і метаболічний ацидоз, гіпоксемія;
  • стеноз IV ступеню (асфіктичний) – настає асфіксія і смерть від гіпоксичної коми.

Медична допомога:

1.Відволікаючі процедури: загальна гаряча ванна тривалістю 5-7 хв (температура води 38-39°С), при гіпертермії тіла вище 38°С ванну не застосовувати, можна застосувати гірчичники.

2.Десенсибілізуючі препарати.

3.Тепле лужне пиття.

4.При стенозі II-III ступеня – інгаляція з муколітичними препаратами,  преднізолон 1-3 мг/кг внутрівенно;

5.Седативна терапія: бензодіазепіни (діазепам, седуксен, реланіум, сибазон) 0,3-0,5 мг/кг, але не більш 10 мг на уведення внутрім’язово або внутрівенно.

6.Інгаляція 100% кисню.

7.При наростанні ГДН і неефективності вищенаведених заходів – після попередньої премедикації 0,1% атропіну сульфату 0,1 мл/рік життя (не більш 0,5 мл) внутрівенно інтубація трахеї або ургентна крикоконікотомія.

8.При стенозі I ступеня – госпіталізація до інфекційного відділення, при II-IV ступенях – до ВIТ.

Лікування

На всіх стадіях проводять відповідну терапію у 3 напрямках:

  1. відновлення адекватної  вентиляції легенів,
  2. боротьба з метаболічним ацидозом,
  3. відновлення серцево – судинної діяльності.